Гомункул (роздум)

Історія яке ми вигадуємо у соціальних мережах це та маска, за якою ми намагаємося приховати буденність свого життя. У кращому і розумнішому випадку маємо щось середнє між цитатником та фотоальбомом, у гіршому гіпертрофованого сурогату життя, віртуального гомункула, на подовження і покращення життя якого працює фізичний його носій. Віртуальний гомункул, чи аватар, змушує свого носія виробляти різні речі. Фотографувати дакфейс біля туалетних кабінок нічного клубу чи забігайлівки при дорозі, потрапляти під колеса потягу заради крутого селфі чи ще щось тамнамвигадалихтосьдесьще... 

Гомункул управляє життям фізичного носія і з часом стає реальним. Віртуал стає реалом, але ненадовго, бо реальність має свої, притаманні їй риси. Наприклад буденність життя. Це камінь спотикання для багатьох людей сьогодні. На подолання буденньості кинуті усі сили прогресу людства. Нам не потрібен Марс,нам потрібно, щоб ввечері  було цікаво на Землі. Для цього вигадують усе більше і більше різноманітних іграшок і видовищ, щоб догодити споживацькій масі. З кожним роком догодити усе важче, людство бачило і знає вже дуже багато. До того ж не такі люди і трансцедентні. Наша свідомість постійно стикається з різними кордонами і реальність не самий ще головний. Ми швидко пристосовуємось і втрачаємо смак нового. Мода змінюється кожен сезон, реклама не встигає за консьюмеризмом і суспільство стає схоже на прабатьків, якім набрид Едемський сад. Ми ще гірші, бо нам набридло усе, і плоди з дерева пізнання найбільш. Постмодернізм не там, де ти у всьому бачиш істину, а там, де тобі ні до чого вже нема діла, бо і істина набридла теж. Єдине що тобі залишається це постити фото у соцмережах і бути частиною матриці культури споживання. 

Коли постійно дивишся на світ через пікселі свого смартфона, то усе що ти можеш зробити - це бути споживачем інформаційного простору і творцем нікому не потрібних гомункулів. Ти не втечеш від буденності життя, бо таке і є життя, що у ньому є і біль, і будні,і свята, і радість. Від життя утікти неможливо. Можливо навчитися по-іншому сприймати світ. Можливо серед болю бути людиним. Можливо у буденній праці бачити радість. Можливо стати реальним собою, стати справжньою,а не віртуальною особистістю. 

Сам прагну і усім бажаю.